Автор: Віктор Громовий Опубліковано 04.09.2016
Прошу вас звернути увагу ось на що: у школи приходять численні листи про конкурси різних напрямків і рівнів. Іноді цих листів до сотні за місяць. Ось одні із найтупіших конкурсів: конкурс на кращу ідею вигнання кротів з городу, не застосовуючи хімії, конкурс "Якби я був горобцем", "Якби я був деревом"… Ще є численні конкурси про податки, безпеку праці і т.і. Особливо «цікаві» були конкурсні роботи про бджіл...
Згадую слова одного з викладачів універу після практики: "Вам там у школі хоч учня живого показали, чи ви весь час якісь тексти набирали?".
Школа молиться, коли це безглуздя припиниться. Діти, бувало, таке напишуть у конкурсних роботах... Вони їм теж обридли, а більшість з них проходять у добровільно-примусовому порядку…
Почну з того, що я не маю нічого проти різноманітних конкурсів у школі чи конкурсів для шкіл. Звісно, якщо вони в радість дітям та вчителям. Конкурси можуть бути справжніми детонаторами творчості, здатними пробудити дрімаючі таланти, підтримати нестандарт, відкрити дорогу «білим воронам».
Я сам був ініціатором проведення конкурсу «100 кращих шкіл України», який у 2006 році пройшов «на ура». Радий, що досі у різних куточках України про нього згадують добрим словом. Тоді ми не лише помітили і оцінили здобутки багатьох шкіл, а і сприяли налагодженню мережевої взаємодії між цими центрами авангардної педагогіки. За кошти організаторів конкурсу за сприяння видавництва «Шкільний світ» вийшла і була безкоштовно поширена книга-каталог цих шкіл, пройшла урочиста церемонія вручення відзнак тощо. Вийшло незаформалізоване чудове свято. У цьому конкурсі взяли участь понад дві тисячі шкіл. Це попри те, що жодна бюрократична установа не була залучена до проведення цього конкурсу і ніякі важелі адміністративного впливу не були задіяні.
Для мене особисто перемога у Всеукраїнському конкурсі «Учитель року» у номінації «Керівник навчального закладу» стала єдино можливим шляхом до офіційного визнання. Тож, особисто я маю всі підстави бути конкурсофілом.
Але… Є конкурси, які надихають, і є конкурси заради конкурсів. Не можу не чути стогону своїх колег, які страшенно потерпають від конкурсоманії.
Наші сусіди поляки мають приказку: що занадто, те не здраво. Саме так і слід оцінювати нинішню ситуацію, адже давно перейдено усі ж розумні межі охоплення усілякими конкурсами учнів та вчителів.
Школа без «доганялок»! – цей лозунг окреслює один із простих шляхів підвищення ефективності роботи школи.Адже конкурсноперевантажена шкільна освіта не справляється із виконанням своїх основних завдань. Оскільки на те, щоб сіяти «розумне, добре, вічне» не залишається ні сил, ні час, ми зрештою пропонуємо дітям конкурси замість освіти.
На жаль, «доганялки» – це не рухливі ігри(так діти називають усі ці конкурси).Замість справжніх ігор у доганялки дітей змушують брати участь у інших іграх дорослих людей.Найрізноманітніші центри, служби, державні установи і навіть деякі громадські організації добре навчились створювати ілюзію роботи за рахунок спихування на школу заходів, які б вони мали проводити самотужки.
Звісно, багато чого залежить від директора школи, його здатності фільтрувати паперопотоки та відбиватись від «вказівок». На жаль, в Україні не багато керівників шкіл мають сміливість протистояти конкурсоманії. Скоріше навпаки, більшість директорів шкіл розглядають колекціонування грамот та дипломів за участь у цих конкурсах як чи не єдиний спосіб відрапортувати про свою роботу. Управляння ж освіти часто сприймають таку колекція відзнак як чи не єдиний показник якості роботи школи.
Ось бачення цієї проблеми на рівні вчителя продвинутої гімназії у одному з райцентрів:
Для нас адміністрація школи сама відшуковує різноманітні конкурси, тож ми «конкурсуємо» за повною програмою, навчатися ніколи… Ці конкурси потрібно якось відфільтровувати, особливо ті за участь у яких потрібно платити гроші.
А це вкрай нетипова позиція вчителя, який знайшов у собі сили протистояти абсурду:
Як боротись із конкурсоманією?! Я просто перестала виконувати розпорядження дирекції. Звісно, мушуробити те, що стосується мого предмета, а не просто брати участь у конкурсах, які вимагають якоїсь творчої роботи (від податківців чи пожежників...). Мушу, інакше атестацію не пройду, я й так у немилості свого інспектора.
А це вже висновок працівника інституту післядипломної освіти з приводу підґрунтя для конкурсоманії:
Уявіть себе плазуном, мухою, жабою, сліпим кротом, на якого розпочалося всенародне полювання… Точно це змова. Шизоїдність творців чиновничого фольклору, помножена на фактор їхньої нудьги, яку вони собі ось так розганяють. Усе це не складне математичне рівняння, в результаті якого треба дізнатись, чому дорівнює Х (ікс)? Тобто, хто ж у нас дурний?
Ось лише короткий список конкурсів, який дає уявлення про масштаб проблеми:
1. Конкурс дитячого малюнку „Охорона праці очима дітей” http://ohoronapraci.kiev.ua/konkurs-malyunka/
2.Літературний конкурс «Уявіть себе деревом, що росте в лісі...» (окреме дякую Укрпошті!) http://www.ukrposhta.com/www/upost.nsf/%28documents%29/11C48570FF190C80C22577B200250015
http://mail.good-luck.com.ua/actions/literaturnij-konkurs-uyavit-sebe-derevom-scho-roste-v-lisi
3. «ПОВЗИК — Птах року 2016»(організатор - Національний еколого-натуралістичний Центр) https://nenc.gov.ua/wp-content/uploads/2016/02/25-02-46.pdf
4. Щорічний Всеукраїнський конкурс "Вчимося заповідувати"(зновузгадуємо «незлим тихим словом» Національний еколого-натуралістичний Центр учнівської молоді Міністерства освіти і науки України). http://www.rivneosun.rv.ua/metodichn-dokumenti/polozhenja/-vchimosja-zapov-duvati.html
5. «Соняшник-учитель» Див.: Положення Про проведення українознавчого конкурсу «Соняшник-учитель» http://gra-sonyashnyk.com.ua/steacher.php
6. Всеукраїнська природнича гра "ГЕЛІАНТУС-природознавство для дорослих"(9-11 клас)
7. Всеукраїнська українознавча гра з "СОНЯШНИК" ( 1-11 клас)
8. Всеукраїнський конкурс з англійської мови "ГРИНВІЧ" (2-11 клас) -
9.Міжнародний конкурс з інформатики та комп"ютерної грамотності "БОБЕР" (5-11 клас)
10. Міжнародна гра-конкурс з російської мови "РУССКИЙ МЕДВЕЖОНОК" (2-11 клас)
11. Всеукраїнський історичний конкурс "ЛЕЛЕКА" (5-11клас)
12. Міжнародний математичний конкурс "КЕНГУРУ" (2-11 клас)
13. Природничий конкурс "КОЛОСОК" (2-10 клас)
14. Всеукраїнський учнівський фізичний конкурс "Левеня"
1. Не можна допускати, щоб і надалі вся енергія паровозу йшла в свисток. Так відбувається у випадку коли школи та й інститути післядипломної педагогічної освіти зосереджують свої зусилля на абсолютно другорядних речах.
Думка вчителя з цього приводу:
«За усілякими конкурсами часто не вистачає часу на основну роботу школи- вчити й виховувати. Як не агітбригади, то ЮІР, то "Котигорошко", то туристи, то пожежники. На усі ці «свистопляски»треба направити команди учнів. От і виходить, що уроків у 9-10 класі майже немає. Після уроків на репетицію не збереш: учні просто тікають, як щури з тонучого корабля. Та й учителі з мізерноюзарплатою не дуже рвуться «витягувати» за рахунок свого вільного часу якусь «контору» з продукування конкурсів. От і репетируємо на уроках».
2. Необхідно змістити акценти з тих, учнів, які можуть досягнути успіху на тих, хто зазнає невдачі. Саме це є одним із простих секретів успіху передових систем освіти, зокрема, фінської школи. У Фінляндії відразу ж піднявся загальний рівень навчальних досягнень учнів, як тільки відійшли від за циклювання на переможцях усіляких конкурсів і олімпіад і зосередились на так званому «останньому учневі»(там його називають «дитиною з прихованим потенціалом»).
Щоправда, в Україні він навіть до школи не ходить…
Думка вчителя з цього приводу:
Усе ніби-то й нічого, але вимоги до робіт - атас! Завдання не відповідають віковим категоріям, адже не може учень 3 класу самостійно презентацію зробити чи щось подібне. Конкурси ж спрямовані не лише на спеціалізовані школи, а й на звичайнісінькі ЗОШі, де все не так, як думають у верхах…».
«Особливо «цікаві» були конкурсні роботи про бджоли. Положення про V Міжнародний екологічний конкурс «У кого бджоли - у того й мед»http://www.nenc.gov.ua/1540.html
3. Не можна добровільно-примусовими методами залучення дітей до участі в цих конкурсах сіяти негатив, створювати «стіну плачу»(так у багатьох школах називають місце, де вивішуються дипломи та грамоти переможців цих конкурсів). Навіщо потрібні перемоги заради перемоги? Причому за принципом «мы за ценой не постоим». Якщо замість радості і смаку перемоги є лише відверте роздратування і тих, хто проводить ці конкурси і тих, хто їх організовує…
Думка вчителя з цього приводу:
«Школа молиться, щоб це безглуздя нарешті припинилось. Діти, буває, таке напишуть у конкурсних роботах!!! Вони ж їм теж обридли, адже більшість з них проводяться у добровільно-примусовому порядку…
Конкурс про кротів - то апогей абсурду. Я перечитала, що писали діти. Один пропонував лякати їх пітардами, інший взагалі хотів віддати в Африку голодаючим країнам у харч, ще дехто банально констатував, що кротів на городі ніколи не бачив… Стільки нісенітниці я не читала з часу , коли у 6 класі попросила дітей написати твір на тему "навіщо людям годинник". Не пішла їм тоді ця тема».
4. В Україні конкурси - це ще і бізнес на школі. Це ще один «відносно чесний» спосіб поскубти й так не переобтяжені зайвою копійкою, вчительські кишені.
Ось що пише вчитель сільської школи:
«Платні конкурси уже всім набридли. Це не тільки «приНУДИЛовка», а й викачка грошей. Якщо на безплатні конкурси вдається ще когось з учнів "вламати", то на платні вчителеві просто треба покласти свої гроші і чемно запросити дитину до участі».
На завершення моїх роздумів, пропоную два принципових підходи, які дозволять зняти проблему.
По-перше, у взаєминах із школою перш за все слід дотримуватись гіппократівського принципу “не нашкодь”. Цей головний принцип надання першої допомоги у медицині не менш актуальний і для освіти. Різниця лише в тому, що освітяни вже і не сподіваються отримати реальну допомогу від будь-кого. Вони просто благають: дайте нам дихати, не заважайте виконувати наші прямі обов’язки, не прикривайтесь школою імітуючи бурхливу діяльність! Проводьте які завгодно конкурси, святкуйте ювілеї чи пишіть «плани заходів», але без нас… Те, що буде нам до душі, ми самі віднайдемо і самі проведемо.
По друге, варто нарешті на усіх рівнях зрозуміти: школи не повинні змагатись одна з одною(в тому числі і за кількістю переможців усіляких конкурсів), а лише самі з собою. Бо, наприклад, не може бути в одній ваговій категорії елітна гімназія і «масова» школа в спальному мікрорайоні… Перша, завжди буде серед лідерів усіляких рейтингів, а друга – в нижній частині списку, яких би зусиль вона не докладала.
Цей підхід знімає низку проблем і відкриває нам шлях до справжнього прориву у роботі щодо підвищення якості освіти.
*Маразм з медичної точки зору - це стан повного занепаду психофізичної діяльності людини внаслідок атрофії кори головного мозку, викликаної старінням або тривалою хронічною хворобою. У розмовній мові слово «маразм» вживається для позначення стану повної деградації в поведінці кого-небудь, неадекватності вчинків тощо. Використовуючи термін «маразми в освіті» у циклі публікацій «Ліквідовуємо маразми в шкільній освіті», ми маємо на увазі абсурди і деформації, які паралізують розвиток вітчизняного шкільництва.
Як і у випадку із старечим маразмом, сам хворий часто не усвідомлює, що опинився в стані «освітнього маразму». Часто агресивно заперечує існування хвороби і категорично відмовляється від лікування.
Прошу вас звернути увагу ось на що: у школи приходять численні листи про конкурси різних напрямків і рівнів. Іноді цих листів до сотні за місяць. Ось одні із найтупіших конкурсів: конкурс на кращу ідею вигнання кротів з городу, не застосовуючи хімії, конкурс "Якби я був горобцем", "Якби я був деревом"… Ще є численні конкурси про податки, безпеку праці і т.і. Особливо «цікаві» були конкурсні роботи про бджіл...
Згадую слова одного з викладачів універу після практики: "Вам там у школі хоч учня живого показали, чи ви весь час якісь тексти набирали?".
Школа молиться, коли це безглуздя припиниться. Діти, бувало, таке напишуть у конкурсних роботах... Вони їм теж обридли, а більшість з них проходять у добровільно-примусовому порядку…
Лист від вчительки сільської школи
Реальні реформи плюс деконкурсизація всієї освіти
Почну з того, що я не маю нічого проти різноманітних конкурсів у школі чи конкурсів для шкіл. Звісно, якщо вони в радість дітям та вчителям. Конкурси можуть бути справжніми детонаторами творчості, здатними пробудити дрімаючі таланти, підтримати нестандарт, відкрити дорогу «білим воронам».
Я сам був ініціатором проведення конкурсу «100 кращих шкіл України», який у 2006 році пройшов «на ура». Радий, що досі у різних куточках України про нього згадують добрим словом. Тоді ми не лише помітили і оцінили здобутки багатьох шкіл, а і сприяли налагодженню мережевої взаємодії між цими центрами авангардної педагогіки. За кошти організаторів конкурсу за сприяння видавництва «Шкільний світ» вийшла і була безкоштовно поширена книга-каталог цих шкіл, пройшла урочиста церемонія вручення відзнак тощо. Вийшло незаформалізоване чудове свято. У цьому конкурсі взяли участь понад дві тисячі шкіл. Це попри те, що жодна бюрократична установа не була залучена до проведення цього конкурсу і ніякі важелі адміністративного впливу не були задіяні.
Для мене особисто перемога у Всеукраїнському конкурсі «Учитель року» у номінації «Керівник навчального закладу» стала єдино можливим шляхом до офіційного визнання. Тож, особисто я маю всі підстави бути конкурсофілом.
Але… Є конкурси, які надихають, і є конкурси заради конкурсів. Не можу не чути стогону своїх колег, які страшенно потерпають від конкурсоманії.
Наші сусіди поляки мають приказку: що занадто, те не здраво. Саме так і слід оцінювати нинішню ситуацію, адже давно перейдено усі ж розумні межі охоплення усілякими конкурсами учнів та вчителів.
Школа без «доганялок»!
Школа без «доганялок»! – цей лозунг окреслює один із простих шляхів підвищення ефективності роботи школи.Адже конкурсноперевантажена шкільна освіта не справляється із виконанням своїх основних завдань. Оскільки на те, щоб сіяти «розумне, добре, вічне» не залишається ні сил, ні час, ми зрештою пропонуємо дітям конкурси замість освіти.
На жаль, «доганялки» – це не рухливі ігри(так діти називають усі ці конкурси).Замість справжніх ігор у доганялки дітей змушують брати участь у інших іграх дорослих людей.Найрізноманітніші центри, служби, державні установи і навіть деякі громадські організації добре навчились створювати ілюзію роботи за рахунок спихування на школу заходів, які б вони мали проводити самотужки.
Звісно, багато чого залежить від директора школи, його здатності фільтрувати паперопотоки та відбиватись від «вказівок». На жаль, в Україні не багато керівників шкіл мають сміливість протистояти конкурсоманії. Скоріше навпаки, більшість директорів шкіл розглядають колекціонування грамот та дипломів за участь у цих конкурсах як чи не єдиний спосіб відрапортувати про свою роботу. Управляння ж освіти часто сприймають таку колекція відзнак як чи не єдиний показник якості роботи школи.
Ось бачення цієї проблеми на рівні вчителя продвинутої гімназії у одному з райцентрів:
Для нас адміністрація школи сама відшуковує різноманітні конкурси, тож ми «конкурсуємо» за повною програмою, навчатися ніколи… Ці конкурси потрібно якось відфільтровувати, особливо ті за участь у яких потрібно платити гроші.
А це вкрай нетипова позиція вчителя, який знайшов у собі сили протистояти абсурду:
Як боротись із конкурсоманією?! Я просто перестала виконувати розпорядження дирекції. Звісно, мушуробити те, що стосується мого предмета, а не просто брати участь у конкурсах, які вимагають якоїсь творчої роботи (від податківців чи пожежників...). Мушу, інакше атестацію не пройду, я й так у немилості свого інспектора.
А це вже висновок працівника інституту післядипломної освіти з приводу підґрунтя для конкурсоманії:
Уявіть себе плазуном, мухою, жабою, сліпим кротом, на якого розпочалося всенародне полювання… Точно це змова. Шизоїдність творців чиновничого фольклору, помножена на фактор їхньої нудьги, яку вони собі ось так розганяють. Усе це не складне математичне рівняння, в результаті якого треба дізнатись, чому дорівнює Х (ікс)? Тобто, хто ж у нас дурний?
Ось лише короткий список конкурсів, який дає уявлення про масштаб проблеми:
1. Конкурс дитячого малюнку „Охорона праці очима дітей” http://ohoronapraci.kiev.ua/konkurs-malyunka/
2.Літературний конкурс «Уявіть себе деревом, що росте в лісі...» (окреме дякую Укрпошті!) http://www.ukrposhta.com/www/upost.nsf/%28documents%29/11C48570FF190C80C22577B200250015
http://mail.good-luck.com.ua/actions/literaturnij-konkurs-uyavit-sebe-derevom-scho-roste-v-lisi
3. «ПОВЗИК — Птах року 2016»(організатор - Національний еколого-натуралістичний Центр) https://nenc.gov.ua/wp-content/uploads/2016/02/25-02-46.pdf
4. Щорічний Всеукраїнський конкурс "Вчимося заповідувати"(зновузгадуємо «незлим тихим словом» Національний еколого-натуралістичний Центр учнівської молоді Міністерства освіти і науки України). http://www.rivneosun.rv.ua/metodichn-dokumenti/polozhenja/-vchimosja-zapov-duvati.html
5. «Соняшник-учитель» Див.: Положення Про проведення українознавчого конкурсу «Соняшник-учитель» http://gra-sonyashnyk.com.ua/steacher.php
6. Всеукраїнська природнича гра "ГЕЛІАНТУС-природознавство для дорослих"(9-11 клас)
7. Всеукраїнська українознавча гра з "СОНЯШНИК" ( 1-11 клас)
8. Всеукраїнський конкурс з англійської мови "ГРИНВІЧ" (2-11 клас) -
9.Міжнародний конкурс з інформатики та комп"ютерної грамотності "БОБЕР" (5-11 клас)
10. Міжнародна гра-конкурс з російської мови "РУССКИЙ МЕДВЕЖОНОК" (2-11 клас)
11. Всеукраїнський історичний конкурс "ЛЕЛЕКА" (5-11клас)
12. Міжнародний математичний конкурс "КЕНГУРУ" (2-11 клас)
13. Природничий конкурс "КОЛОСОК" (2-10 клас)
14. Всеукраїнський учнівський фізичний конкурс "Левеня"
Деконкурсизація української освіти вкрай необхідна з кількох причин:
Думка вчителя з цього приводу:
«За усілякими конкурсами часто не вистачає часу на основну роботу школи- вчити й виховувати. Як не агітбригади, то ЮІР, то "Котигорошко", то туристи, то пожежники. На усі ці «свистопляски»треба направити команди учнів. От і виходить, що уроків у 9-10 класі майже немає. Після уроків на репетицію не збереш: учні просто тікають, як щури з тонучого корабля. Та й учителі з мізерноюзарплатою не дуже рвуться «витягувати» за рахунок свого вільного часу якусь «контору» з продукування конкурсів. От і репетируємо на уроках».
2. Необхідно змістити акценти з тих, учнів, які можуть досягнути успіху на тих, хто зазнає невдачі. Саме це є одним із простих секретів успіху передових систем освіти, зокрема, фінської школи. У Фінляндії відразу ж піднявся загальний рівень навчальних досягнень учнів, як тільки відійшли від за циклювання на переможцях усіляких конкурсів і олімпіад і зосередились на так званому «останньому учневі»(там його називають «дитиною з прихованим потенціалом»).
Щоправда, в Україні він навіть до школи не ходить…
Думка вчителя з цього приводу:
Усе ніби-то й нічого, але вимоги до робіт - атас! Завдання не відповідають віковим категоріям, адже не може учень 3 класу самостійно презентацію зробити чи щось подібне. Конкурси ж спрямовані не лише на спеціалізовані школи, а й на звичайнісінькі ЗОШі, де все не так, як думають у верхах…».
«Особливо «цікаві» були конкурсні роботи про бджоли. Положення про V Міжнародний екологічний конкурс «У кого бджоли - у того й мед»http://www.nenc.gov.ua/1540.html
3. Не можна добровільно-примусовими методами залучення дітей до участі в цих конкурсах сіяти негатив, створювати «стіну плачу»(так у багатьох школах називають місце, де вивішуються дипломи та грамоти переможців цих конкурсів). Навіщо потрібні перемоги заради перемоги? Причому за принципом «мы за ценой не постоим». Якщо замість радості і смаку перемоги є лише відверте роздратування і тих, хто проводить ці конкурси і тих, хто їх організовує…
Думка вчителя з цього приводу:
«Школа молиться, щоб це безглуздя нарешті припинилось. Діти, буває, таке напишуть у конкурсних роботах!!! Вони ж їм теж обридли, адже більшість з них проводяться у добровільно-примусовому порядку…
Конкурс про кротів - то апогей абсурду. Я перечитала, що писали діти. Один пропонував лякати їх пітардами, інший взагалі хотів віддати в Африку голодаючим країнам у харч, ще дехто банально констатував, що кротів на городі ніколи не бачив… Стільки нісенітниці я не читала з часу , коли у 6 класі попросила дітей написати твір на тему "навіщо людям годинник". Не пішла їм тоді ця тема».
4. В Україні конкурси - це ще і бізнес на школі. Це ще один «відносно чесний» спосіб поскубти й так не переобтяжені зайвою копійкою, вчительські кишені.
Ось що пише вчитель сільської школи:
«Платні конкурси уже всім набридли. Це не тільки «приНУДИЛовка», а й викачка грошей. Якщо на безплатні конкурси вдається ще когось з учнів "вламати", то на платні вчителеві просто треба покласти свої гроші і чемно запросити дитину до участі».
На завершення моїх роздумів, пропоную два принципових підходи, які дозволять зняти проблему.
По-перше, у взаєминах із школою перш за все слід дотримуватись гіппократівського принципу “не нашкодь”. Цей головний принцип надання першої допомоги у медицині не менш актуальний і для освіти. Різниця лише в тому, що освітяни вже і не сподіваються отримати реальну допомогу від будь-кого. Вони просто благають: дайте нам дихати, не заважайте виконувати наші прямі обов’язки, не прикривайтесь школою імітуючи бурхливу діяльність! Проводьте які завгодно конкурси, святкуйте ювілеї чи пишіть «плани заходів», але без нас… Те, що буде нам до душі, ми самі віднайдемо і самі проведемо.
По друге, варто нарешті на усіх рівнях зрозуміти: школи не повинні змагатись одна з одною(в тому числі і за кількістю переможців усіляких конкурсів), а лише самі з собою. Бо, наприклад, не може бути в одній ваговій категорії елітна гімназія і «масова» школа в спальному мікрорайоні… Перша, завжди буде серед лідерів усіляких рейтингів, а друга – в нижній частині списку, яких би зусиль вона не докладала.
Цей підхід знімає низку проблем і відкриває нам шлях до справжнього прориву у роботі щодо підвищення якості освіти.
*Маразм з медичної точки зору - це стан повного занепаду психофізичної діяльності людини внаслідок атрофії кори головного мозку, викликаної старінням або тривалою хронічною хворобою. У розмовній мові слово «маразм» вживається для позначення стану повної деградації в поведінці кого-небудь, неадекватності вчинків тощо. Використовуючи термін «маразми в освіті» у циклі публікацій «Ліквідовуємо маразми в шкільній освіті», ми маємо на увазі абсурди і деформації, які паралізують розвиток вітчизняного шкільництва.
Як і у випадку із старечим маразмом, сам хворий часто не усвідомлює, що опинився в стані «освітнього маразму». Часто агресивно заперечує існування хвороби і категорично відмовляється від лікування.
Немає коментарів:
Дописати коментар