Маразм №12. Бюрократична вертикаль. Частина І

Автор: Віктор Громовий Опубліковано 17.09.2016

А Кощій відповідає:

— Ніхто ще в світі мою смерть не находив і не найде, ніхто мене не вб'є. А смерть моя на морі-океані, на острові Діяні. На тім острові є дуб, а під тим дубом скриня, а в тій скрині заєць, у зайці качка, а в качці яйце, у тому яйці моя смерть.

(з казки «Про Кощія Безсмертного, як його убили Іван-царевич і Булат-молодець» http://kazky.org.ua/zbirky/verbova/kazka-pro-koszczija-bezsmertnoho )

Частина І. Паперовий колапс

Бо якщо весь цей паперовий колапс організовує не МОН, то хто?

(з коментарів до блогу маразм №9 - "Конкурсоманія" на сайті http://osvita.ua/blogs/52289/ )

Паперовий колапс є одним із наслідків існування бюрократичної вертикалі управління.

Про інші наслідки(схильність до імітаторства, «зіпсований телефон» спотвореної комунікації, відсутність довіри до системи освіти і всередині системи, кадрову деградацію, нераціональне використання і так вкрай обмежених коштів тощо) збереження совкової перевернутої піраміди управління поговоримо у наступних матеріалах.

З власного багаторічного досвіду директора гімназії знаю, що як мінімум 50%, а як максимум 99% даних, які подає школа «нагору» відносяться до категорії інформаційно надлишкових.

У теорії управління до інформаційно надлишкових відносять:

• дані, які не можуть бути використані для прийняття рішень,

• дані, які не мають відношення до суті питання,

• інформацію в об’ємі, який перевершує можливості її своєчасної обробки.

Іноді доходить до анекдотів. Я вже описував випадок. про який розповів мені один директор сільської школи. Йому якось прийшла вказівка надати інформацію про кількість соловейків у їхньому селі (якась екологічна служба вирішила таким чином «вивчити ситуацію»).

Запитую: «Ну і що — подав?»

— «Звичайно, — відповідає, — глянув на стелю, написав 20, потім подумав, що така цифра може здатися сумнівною, і можуть подумати, що я не ходив і не рахував, тож виправив на 26».

Як результат такої практики збору інформації на основі використання «довідника Стеля», у більшості випадків наша освітня статистика може використовуватись хіба що як «детектор брехні», бути, за висловом одного відомого освітянина, показником того, в кого вистачило совісті «більше збрехати».

Подивіться на книгу вхідної та вихідної кореспонденції будь-якої української школи і ви переконаєтесь наскільки гостро стоїть проблема інформаційної надлишковості. Проаналізуйте роботу будь-якої освітянської контори, і ви побачите як вона безнадійно «тоне» у паперовому морі, не маючи ні сил, ні часу, ні сучасних технологій обробки інформації. Тож, інформаційні лавини, «накривши» управління освіти, з подвоєною силою «поглинають» заклади освіти. Інформаційна надлишковість є одним із головних факторів породження Сізіфової праці на ниві освіти. Ніщо так не принижує людину як «марна праця», яка немає ніякого практичного сенсу(інформація заради інформації, «бамага» заради «бамаги»).

Ми це зробили у 2013 році й всі механізми та рекомендації щодо подолання інформаційної надлишковості розписали в експертному дослідженні «Управління освітою та шкільна автономія: погляд зі школи» (Автори: Барматова І.В., Бєлий В.І., Громовий В.В., Олексюк С.В., Паращенко Л.І.).http://education-ua.org/ua/analytics/459-analitichna-dopovid-za-rezultatami-ekspertnogo-doslidzhennya-v-ramkakh-proektu-asotsiatsiji-kerivnikiv-shkil-m-kieva-upravlinnya-osvitoyu-ta-shkilna-avtonomiya-poglyad-zi-shkoli

На жаль, з того часу «погляд зі школи» на управлінську вертикаль не став більш оптимістичним, адже і досі будь-яка українська школа продовжує бути яскравим зразком «надлишково керованої організації». Нейтралізація гальмівного впливу надлишкової керованості школою залишається одним з ключових завдань для розвитку системи освіти, а до здійснення системних заходів для переходу від централізованого управління до школобазованого менеджменту ми так і не приступили.

Зараз безнадійні оптимісти з EdCamp Ukraine оголосили чергове полювання на бюрократизавра в освіті. Думаю, що бюрократизавр іронічно посміюється, адже він є модерновим варіантом Кощія Безсмертного! Не варто сподіватися, що бюрократичного монстра можна подолати наскоком(гучними і зовні ефектними короткостроковими кампаніями), з ним доведеться боротися довгі роки.

Якщо хтось у боротьбі з бюрократизавром покладає надії на «доброго царя»(прогресивного міністра), на жаль теж змушений і цих безнадійних оптимістів розчарувати невтішним аналізом попередньої «практики, яка не спрацювали» і песимістичним прогнозом.

2005 рік. До МОН приходить «помаранчевий міністр» Станіслав Ніколаєнко, який відразу ж видає наказ N 297 від 17.05.2005 року "Про подолання проявів бюрократизму в освіті". http://www.uazakon.com/document/fpart46/idx46914.htm

Я тоді ненадовго «сходив у начальство» і як, окрилений наказом, начальник управління освіти Кіровоградської ОДА казав начальникам міських та районних управлінь освіти: я зараз фільтрую паперопотоки на обласному рівні й половину тієї дурні, яка мені приходить, викидаю у відро для сміття, прошу вас теж саме робити з половиною того, що приходить до вас і скажіть директорам шкіл, щоб теж саме робили з паперами, які доходять до них, адже лише в цьому випадку завуч школи матиме час побачити живих дітей і вчителів, а вчитель займатиметься лише прямими обов'язками – вчитиме дітей.

Результат: «мінусовий», після деякого тимчасового зменшення паперопотоків (на 10-20%), паперова лавина уже через півроку знову «дев'ятим валом» накрила систему освіти. Система виявилась сильнішою за суб'єктивне щире бажання тодішнього міністра обмежити апетити паперового монстра.

2008 рік. Історію про нового «прогресивного» міністра Івана Вакарчука (?) та його Наказ № 349 21.04.2008 «Про підготовку та організований початок 2008/2009 навчального року» уже розповідав у публікації «МАРАЗМ №4 ПІДГОТОВКА ШКОЛИ ДО НОВОГО НАВЧАЛЬНОГО РОКУ». http://education-ua.org/ua/component/content/article/19-blogi/tema-1/778-marazm-4-pidgotovka-shkoli-do-novogo-navchalnogo-roku

Результат: «мінусовий», намагання переконати міністра не видавати «дурнуваті» накази виявилось контрпродуктивним. Сам тодішній міністр став пасивним в'язнем бюрократичної системи, який слабо розумів що відбувається навколо і навіть не намагався пручатись в лапах паперового монстра.

Тодішній досвід «Артеківських діалогів» засвідчив: не варто переконувати міністра не видавати пустопорожні накази, треба просто відібрати у нього право це робити і джерело паперових лавин зникне «як роса на сонці».

Будь-який наказ (лист, методична рекомендація) МОН автоматично породжує накази-клони у 180 містах республіканського, обласного значення та у 490 районах України. Звісно, «на виконання наказу» на цьому рівні треба ще й провести «наради», «планірки», «контрольні об'їзди шкіл», «зібрати інформацію про виконання», «запланувати перевірки стану виконання..». Далі паперова лавина множиться у 17,6 тисячі шкіл, які не тільки «наказують», а вже і звітують. Тому, результат уже згаданого наказу «Про підготовку та організований початок … навчального року» передбачуваний: він не тільки не сприяє підготовці шкіл до нового навчального року, а і максимально заважає це робити.

2014 рік. Як тільки на хвилі Революції гідності до МОН знову прийшла нова «прогресивна» команда, заступник міністра освіти Павло Полянський направив Лист МОН №1/9-630 від 05.12.2014 "Про неухильне дотримання принципів гарантування свободи педагогічної діяльності вчителя" http://zakon.pedrada.com.ua/regulations/1521/8456/8458/468871/

Результат: нульовий(його просто проігнорували, бо «то ж лише лист, а Полянський уже не в МОН, а нам своє робить»). Усе це переконує, що перш за все має зникнути першопричина інформаційних лавин, тому давайте дамо чесні відповіді на прості запитання:

Чому освітянському бюрократу необхідно імітувати роботу виключно шляхом посилення паперопотоків?

Що треба зробити, щоб зникла необхідність "прикривати" себе папірцями на рівні директора школи?

Чому досі кожен гвинтик системи намагається гнобити «підлеглих», прикриваючись своїми службовими повноваженнями тощо?

Тож, черговий раз констатувавши, що школа задихається в бюрократичних путах, слід зробити наступний крок: з'ясувати "чому?" і запропонувати механізми "як це змінити?". Тільки так можна нейтралізувати та поступово подолати бюрократизм.

Давайте за аналогією з відомою казкою пошукаємо разом де знаходиться «Кащеєва смерть» бюрократозавра!

1. Острів. 

«Булат-молодець почав гукати: «Перевезіть нас на острів!».

Знайти «острів». Перейти від зовнішнього управління до школобазованого менеджменту. Досі «остров невезения в океане есть» на якому в абсолютно недоторканому вигляді збереглася радянська командно-адміністративна жорстко-централізована модель управління. Тож, крок №1 на шляху дебюрократизації: МОН добровільно чи під тиском громади відмовляється від влади – 90% функцій, які воно зараз виконує чи імітує виконання, переходять в руки недержавних громадських структур чи на нижчий рівень ієрархії управління.

Саме «горизонталь» замість «вертикалі», тобто створення якісної професійної педагогічної спільноти, здатної до саморозвитку, утвердження та захисту своїх стандартів, є передумовою для справжнього реформування освіти знизу. Інакше «вертикаль» лише намагатиметься зробити те, що ще не вдавалось нікому в світі: реформувати освіту «зверху».

2. Дуб. 

«Булат-молодець схопив і одним махом вирвав дуб із корінням».

Вирвати дуб. Провести справжню децентралізацію управління освітою з ліквідацією надлишкових структур. Розвивати небюрократичні форми взаємодії по-горизонталі(дуб тепер лежить на землі J ).

Зокрема, мова йде про розбудову професійних спільнот, таких як «спільнота відповідального вчительства EdCamp Ukraine». Зрештою, наприклад, запропонований EdCamp формат неконференцій, який сприяє співтворчості вчительства, замінить традиційні нікому не потрібні й не цікаві серпневі конференції.

Прикладом того як можна провести реальну децентралізацію управління освітою є «практика, яка працює» в Грузії. У цій країні, згідно із прийнятим 8 квітня 2005 року Законом «Про загальну освіту», ліквідовано усі управління освіти, між МОН та школами там не залишилось жодної бюрократичної ланки.

Наприклад, орган місцевого управління правочинний призначати лише одного члена опікунської ради в школі, що знаходиться на його території, а опікунська рада самостійно обирає директора школи, якого Міністерство освіти та науки Грузії лише реєструє.

Див. Закон Грузии «Об общем образовании», Ст.30, 38 https://matsne.gov.ge/ru/document/download/29248/54/ru/pdf

Змінилася схема взаємодії школи та учнів, школи й батьків. Держава перестала фінансувати школи, а фінансує учнів. Фінансовий ваучер, який видається учневі безоплатно, дозволяє йому самому вибрати, в якій школі вчитися і внести свої кошти. Батьки беруть участь в контролі над бюджетом школи через опікунську раду.

3.Скриня. 

«Булат-молодець дістав скриню, зірвав віко, а зі скрині вискочив заєць і побіг».

Відкрити скриню. Забезпечити відкритість і підзвітність усіх освітянських контор.

У системі освіти будь-який керівник має систематично звітувати про свою роботу: міністр перед колегією та громадською радою, директор школи має бати підзвітний піклувальній раді, яка на основі звіту вирішуватиме продовжувати з ним контракт чи ні…

Відкритість, гласність, спрощення основних процедур, обмеження терміну перебування на керівній посаді та можливість для регулярної вільної оцінки діяльності керівників, - саме це буде нашим новим могутнім ударом в самісіньке нутро бюрократозавра.

4. Заєць. 

«Булат-молодець схопив, розірвав зайця,
а з зайця вилетіла качка і полетіла під небеса».

Відчепити від зайця стоп-сигнал.Усім відомо, що хоробрішого за зайця звіра немає, тож на цьому етапі полювання на бюрократозавра ми позбавляємось від практики за якої найпотужнішим і вирішальним словом завжди володіла Її Величність Інструкція.

Поясню це на прикладі. Якось на семінарі Світового банку у мене виникла цікава дискусія із заступником Міністра освіти та науки України Тимофієм Десятовим (?). Шановний Тимофій Михайлович закинув мені такий докір: от ви увесь час говорите про автономію, школобазований менеджмент і таке інше, а послухайте як на будь-якій нараді, наприклад, директори ПТУ вимагають від МОН видати чергову інструкцію…

Я йому відповів у булгаківському стилі: Звісно, вимагають. Якщо якесь питання не врегульовано нормативними документами, до них прийде КРУ і буде «знімати з них стружку», тому або ви будите і надалі плодити ці інструкції, або нарешті з'явиться одна єдина «Окончательная бумажка. Фактическая. Настоящая! Броня». У цій «окончательной бумажке» має бути одне ключове слово: усі питання організації навчально-виховного процесу, оплати праці "и прочая, и прочая, и прочая" навчальні заклади вирішують САМОСТІЙНО!!! Фсьо! Спочатку буде страшнувато, але з часом призвичаяться до життя без інструкції.

5. Качка. 

«Булат-молодець схопив її, розірвав надвоє,
а з качки вилетіло яйце і покотилося в море».

Ну і гусак! Зарізати «пернатих», тобто ліквідувати радянський підхід до управління: «начальник для начальника».

У Мішеля Фуко є книга з промовистою назвою «Наглядати і карати», яка описує головну функцію наших освітянських начальників.

Наглядати і карати, наглядати і карати, наглядати і карати…

Доки начальник абсолютно не залежить від підлеглого діятиме принцип курятника.

Див. малюнок.

«Курятник» і «начальник для начальника» зникнуть, як тільки школа стане автономним організмом. Так відбулось у вже згаданій Грузії, де школами тепер керують піклувальні ради, які обирають директорів шкіл. Звісно, у цьому випадку головними відразу ж стають ті, хто внизу…

Тож, відпускаємо заклади освіти у самостійне плавання…

Паперопотоки нікуди не зникнуть поки не утвердиться нова філософія управління. Хорошому директору школи не треба давати вказівок, він сам знає що робити. Хорошому вчителеві теж не треба ніякі методичні рекомендації чи навчальні програми, він сам їх складе, маючи певні орієнтири національного стандарту.

Ми ж досі тримаємо всіх керівників навчальних закладів та всіх учасників освітнього процесу на рівні школи за «дітей нерозумних», які самі собі не спроможні дати раду…

6. Море. 

 «От щоб був той рак, ми б дістали яйце з моря».

Знайти яйце у морі. У морі інформації потрібен GPS-навігатор. Створюємо сучасну систему збору,обміну та фільтрації інформації.

Систему, яка нарешті, на основі використання інструментів цифрової епохи, звільнить учителя від необхідності ходити дворами, щоб провести облік дітей шкільного віку.

Систему, яка не відбиратиме у директора чи завуча дорогоцінний час на подання усіляких «інформацій», які висітимуть на цифровій «хмаринці»…

Тож, після ліквідації глибинних причин інформаційної надлишковості, можна взятись за створення інструментів для фільтрації інформації, відсіювання інформаційного сміття.

7. Яйце-лоб. 

 «Та тільки цок! Тим яйцем Кощієві по лобі,
а він перекинувся і здох».

По лобі цок! Убиваємо бюрократозавра в собі, в собі, викорінюємо бюрократизм в головах освітянських і не тільки освітянських управлінців.

Якщо хтось думає, що остаточна «Кащеєва смерть» бюрократозавра у розвитку сучасних інформаційних технологій, він глибоко помиляється. ІКТ як ніяк не викорінить бюрократизм з душі освітнього управлінця. Володимир Бєлий пише: БЕЗ ЗАМІНИ управлінця пострадянського духу на сучасного менеджера, який усвідомлює свою роль як найманого громадою працівника НЕ ОБІЙТИСЯ! І не мова просто про молодих посадовців, бо їх і так зараз повнісінько, але дух бюрократизму у них ще ТОЙ! Ці перейшли на електронний варіант її реалізації: школи для бюрократів роблять презентації замість них самих "цікавих" заходів, супроводжуючи їх фільмами, фотозвітами та безліччю електронних "дописів-документів", які потім потрібно просто "продублювати на папері й передати до органу управління".

Спільна ініціатива Міністерства освіти та науки України й спільноти відповідального вчительства EdCamp Ukraine «ДІТИ І ПАПЕРИ: ЯК ДОСЯГТИ БАЛАНСУ У ШКОЛІ?» не тільки змусила мене згадати казковий сюжет, а і згадати іншу освітню реальність.

Знаєте, що мене найбільше вразило у спілкуванні з американськими колегами, директорами шкіл?

Запитую їх: а хто у вас зараз міністр освіти?

Відповідають: не знаю, а що у нас у Вашингтоні є міністерство освіти?!

Директори продвинутих американських шкіл, як кажуть, «без поняття» чи є у них міністр і чи є міністерство?!!!!!!!!! До речі, воно там з'явилося лише при Рональді Рейгані.

Є старий істфаковський анекдот про абітурієнта із провінції, який не знав про існування КПРС:

70-е годы. Идут вступительные экзамены в институт. Преподаватель спрашивает у абитуриента:

- Скажите, молодой человек, а вот что в нашей стране является руководящей и направляющей силой?

Юноша хлопает глазами.

- А вы знаете, что есть такая Коммунистическая партия?

- Да что-то слышал...

- А вы знаете, кто Генеральный секретарь Коммунистической партии Советского Союза?

- Нет, не знаю.

- Ну хорошо, в конце концов, вы знаете, кто такой Леонид Ильич Брежнев?

- Первый раз слышу.

- Очень странно. Простите, а откуда вы к нам приехали поступать в институт?

- Из Урюпинска.

Профессор вздыхает:

- Эх, бросить бы все… и уехать в этот Урюпинск!!!

Так от, нам усім треба поїхати в "Урюпінск".

Лише тоді, ми зафіксуємо реальні зміни у системі управління освітою, коли в Україні більшість з директорів шкіл не знатимуть хто у нас міністр освіти, ніхто з учителів не знатиме про існування міністерства освіти, а нікому з батьків не приходитиме в голову ідея написати туди скаргу…

Які глибинні причини інформаційної надлишковості, зовнішньою ознакою якої є паперові лавини?

Чому кількість паперів, які зобов'язаний мати і заповнювати педагог у школі, здивує навіть самого досвідченого бюрократа?

Відповідь проста: ми не вміємо керувати освітою по-іншому.

Якщо ми констатуємо, що ми не вміємо керувати освітою по-іншому, далі вийдемо на необхідність демонтажу теперішньої системи зовнішнього управління освітою.

Паперопотоки - це лише наслідок! Причини в пострадянській МОНоцентрованій системі управління, з основним принципом організації роботи «начальник для начальника».

Якщо місцеві управління освіти стануть центрами сервісного обслуговування закладів освіти, автоматично зникне половина паперопотоків.

Якщо МОН відмовиться від функцій, пов'язаних із затвердженням навчальних програм(передасть їх асоціаціям учителів-предметників), припинить зубами триматись за систему профтехосвіти(передасть її на регіональний рівень), … зникне ще чверть паперопотоків.

Удосконалення поганого зробить стан справ ще гіршим! Бо створить ілюзію, що ця система управління може бути модернізована. У тисячний раз наголошую: українській вертикалі управління в системі освіти потрібна евтаназія(грец. ευ — добре, θάνατος — смерть)! Причому потрібна саме активна евтаназія, яка б викликала швидку смерть абсолютно безнадійної, заіржавілої допотопно-ієрархічної махини.

Освітянські бюрократозаври мають вимерти, бо «метеорит»(у вигляді школобазованого менеджменту замість зовнішнього управління, цифрової революції тощо…) уже врізався в Землю.

* З медичної точки зору маразм - це стан повного занепаду психофізичної діяльності людини внаслідок атрофії кори головного мозку, викликаної старінням або тривалою хронічною хворобою. У розмовній мові термін «маразм» вживається для позначення стану повної деградації в поведінці кого-небудь, неадекватності вчинків тощо. Використовуючи термін «маразми в освіті» у циклі публікацій «Ліквідовуємо маразми в шкільній освіті», ми маємо на увазі абсурди та деформації, які паралізують розвиток вітчизняного шкільництва.

Як і у випадку зі старечим маразмом, сам хворий часто не усвідомлює, що опинився в стані «освітнього маразму». Часто агресивно заперечує існування хвороби й категорично відмовляється від лікування.

Наша освіта серйозно хвора, ми веземо її до лікарні!