Автор: Віктор Громовий Опубліковано 01.03.2017
Радянський тип event-менеджменту, замість побудови простору ціннісного орієнтування, продовжує домінувати у наших школах і ВНЗ...
У радянські часи використовували поняття «культурно-масовий захід(рос. мероприятие)». Звісно, ті чи інші «виховні заходи» в основному проводились не для дітей, а "для галочки" у звіті. Як правило, проводили їх за готовим сценарієм з використанням усього арсеналу засобів так званої репетиційної педагогіки.
Досі згадую той «цирк», який почався в моїй рідній Новопразькій середній школі після того, як у 7 класі наша класна керівниця віднайшла в журналі «Воспитание школьников» сценарій виховної години на тему «Красная гвоздика – цветок революции» і вирішила провести «відкритий захід». Два місяці нас мордували репетиціями після уроків, а іноді й замість уроків. Ми виходили з цих репетицій голодні та злі… Тоді я був готовий власними руками задавити революцію червоних гвоздик у Португалії. Мене досі тіпає від слів пісні «Красная гвоздика» (слова Л.Ошанина, музыка А.Островского): «Красная гвоздика — спутница тревог, красная гвоздика — наш цветок». Тьху!!!
Тож, результат тієї «виховної години»(ми робили зразково-показовий «монтаж»), яку ми кілька разів показували якимось тіткам з райвно був прямо протилежний, задекларованій виховній меті.
Утім, нашу класну керівницю усі хвалили, а нас вона тільки сварила: могли б і краще проспівати ту кляту пісню. Дякую, Ларисо Михайлівно, за те, що «сформували» в мені стійкі антикомуністичні переконання і відразу до репетиційної педагогіки.
Ще тоді продвинуті педагоги "били в набат": ми перетворюємо всю "виховну роботу" у серію "холостих пострілів", у нас є «кавалькада заходів» на папері й порожнеча в душі…
А от що зараз пише про це в своєму есе, поданому на конкурс "Учитель року-2014" директор Боложівської загальноосвітньої школи з Тернопільської області Наталія Беднарська:
«Відкриті уроки, виховні години стали продуктами «репетиційної педагогіки», на яких, як на виставі: вчитель – головний режисер, кожен учень грає свою роль, знає, коли і що має сказати, в який бік повернутися, що продемонструвати. І, не дай Боже, якогось збою, якогось зайвого слова, власної думки чи недоречного запитання. Що тоді робити? На таких уроках всі присутні бачать дітей і педагога, які дуже добре вміють працювати, знають весь програмовий матеріал. Але що візьме з такого уроку молодий спеціаліст? Кому це потрібно? Тільки не школі».
Звісно, алгоритм створення, презентації та реалізації сучасного event-проекту істотно відрізняється від радянської практики добровільно-примусової організації «культурно-масових заходів».
Звісно, зараз інформація про більшість цих заходів висмоктана з пальця за допомогою довідника Стеля. Одні удають що щось роблять "на виконання", інші - звітують... Так утворюється кругообіг брехні в освіті.
Так ми повертаємось до показухи в освіті, яка вже досягає розмірів тієї, що була в радянські часи.
Урок доброти, день толерантності, тиждень патріотичного виховання, місячник «благоустрою»... Від цих назв віє такий дикий совок, але люди досі не розуміють, що доброти на 45 хв., толерантності на день, патріотизму на тиждень чи впорядкованого на місяць міста не буває. Як не буває і трішки вагітної…
Буває лише удавана доброта(милосердя тощо) на 45 хв., штучна толерантність на день, псевдопатріотизм на тиждень і показне прибирання міста упродовж квітня місяця…
Бо доброта, толерантність, патріотизм чи чисте місто або є, або його немає.
Якщо ми пробуджуємо доброту(милосердя тощо) на 45 хв., ми зізнаємось, що її не вистачає упродовж 24 годин.
Якщо ми намагаємось утвердити толерантність на день, ми по суті визнаємо, що її нам бракує усі інші 364 дні.
Якщо ми закликаємо до демонстративного патріотизму на тиждень, це означає, що всі інші 51 тижні року ми є «амебами звичайними».
Якщо вилизуємо місто лише в квітні, ми демонструємо цим готовність жити в лайні інші 11 місяців…
На жаль, у більшості наших шкіл продовжує панувати примітивна івент-стратегія: запланувати побільше заходів, проводити їх за принципом «добровільно-примусовості» з розрахунком на зовнішній ефект.
Даша Арцимєєва звернулась із запитанням: «Колеги, а чи є у нас школа, виховний простір якої побудовано не за принципом радянського типу "event-менеджменту"? Та й взагалі, де можна дізнатися про адекватні виховні системи навчального закладу?».
На жаль, ніхто їй так і не підказав такі практики, які працюють, але Фейсбук приніс кілька цікавих коментарів:
Підсумовуючи ці коментарі, ще раз наголошую на нагальній необхідності відмови від радянського типу event-менеджменту на користь розгортання в навчальних закладах простору ціннісного орієнтування. Тільки так ми зможемо нарешті розпрощатись із совковою практикою організації "виховної роботи" з її «виховними годинами», «планами виховної роботи», заступниками директорів «з виховної роботи» та псевдонауковцями з безглуздими дисертаціями про "виховну роботу".
Можна лише помріяти про те, що в колишньому управлінні освіти, яке тепер буде трансформоване у сервісний центр з'явиться відділ з надання event-послуг навчальним закладам. Там буде сформована команда фахівців(продюсер, сценарист, режисер, адміністратор, декоратор, звукорежисер, режисер по світлу, діджей тощо), яка може професійно і з мінімальними витратами організовувати проведення тих чи інших подій.
Звісно, потрібен і грамотний шоу-менеджмент на рівні школи, який візьме на себе організацію, наприклад, фантастичного захопливого масового дійства на 1 вересня(замість примітивної лінійки).
Для довідки
Even-менеджмент дослівно перекладається як «управління подіями»(рос. «событийный менеджмент»). Є ціла індустрія з планування, організації, проведення, аналізу заходів, подій та шоу як приватного так і громадського характеру.
Подієвий менеджмент містить в собі режисуру, оформлення візії(уявлення) про майбутню подію, її постановку, розробку сценарію, системи позиціювання і взаємодії тощо.
«Подієвий менеджмент» - це ще і здатність гнучко реагувати на несподівані зміни, спроможність до адекватної оцінки того, що вдалось організувати, зрозуміти наскільки вдалося досягнути поставлену мету: чи це була ця подія корисною, чи не виявилась вона «марною працею» а, може, навіть принесла шкоду, мала зворотній ефект?
Є маса навчальних програм з event-менеджменту, діють тисячі " івент агенцій", є індустрія івент-дизайну(Event-Design), активно розвивається Event-маркетінг тощо.
Звісно, алгоритм створення, захисту(презентації) та реалізації сучасного event-проекту істотно відрізняється від радянської практики організації «культурно-масових заходів».
Події(«івенти») можна класифікувати за такими типами:
1. Робочі заходи, які фокусуються на обміні інформацією і знаннями, орієнтовані на пізнавальну реакцію.
2. Інформативні заходи, «запаковані» в розважальну програму з метою досягнення більш високої активності й сприйнятливості аудиторії.
3. Заходи, орієнтовані на організацію вільного часу, на спілкування, розвагу, генерування емоційного впливу.
Є ще і так звані «псевдоподії» (надумані акції, «псевдосвята» тощо). Цим терміном також позначають події, підготовлені спеціально для привернення уваги ЗМІ, місцевого «начальства», майбутніх виборців тощо.
* З медичної точки зору маразм - це стан повного занепаду психофізичної діяльності людини внаслідок атрофії кори головного мозку, викликаної старінням або тривалою хронічною хворобою. У розмовній мові термін «маразм» вживається для позначення стану повної деградації в поведінці кого-небудь, неадекватності вчинків тощо. Використовуючи термін «маразми в освіті» у циклі публікацій «Ліквідовуємо маразми в шкільній освіті», ми маємо на увазі абсурди та деформації, які паралізують розвиток вітчизняного шкільництва.
Як і у випадку зі старечим маразмом, сам хворий часто не усвідомлює, що опинився в стані «освітнього маразму». Часто агресивно заперечує існування хвороби й категорично відмовляється від лікування.
Наша освіта серйозно хвора, ми веземо її до лікарні!
Що бачать діти в школі? Їх замучили заходами для галочки. Галочки, галочки й тільки галочки. А для чого вчителям ці "галочки"?!!!
Радянський тип event-менеджменту, замість побудови простору ціннісного орієнтування, продовжує домінувати у наших школах і ВНЗ...
У радянські часи використовували поняття «культурно-масовий захід(рос. мероприятие)». Звісно, ті чи інші «виховні заходи» в основному проводились не для дітей, а "для галочки" у звіті. Як правило, проводили їх за готовим сценарієм з використанням усього арсеналу засобів так званої репетиційної педагогіки.
Досі згадую той «цирк», який почався в моїй рідній Новопразькій середній школі після того, як у 7 класі наша класна керівниця віднайшла в журналі «Воспитание школьников» сценарій виховної години на тему «Красная гвоздика – цветок революции» і вирішила провести «відкритий захід». Два місяці нас мордували репетиціями після уроків, а іноді й замість уроків. Ми виходили з цих репетицій голодні та злі… Тоді я був готовий власними руками задавити революцію червоних гвоздик у Португалії. Мене досі тіпає від слів пісні «Красная гвоздика» (слова Л.Ошанина, музыка А.Островского): «Красная гвоздика — спутница тревог, красная гвоздика — наш цветок». Тьху!!!
Тож, результат тієї «виховної години»(ми робили зразково-показовий «монтаж»), яку ми кілька разів показували якимось тіткам з райвно був прямо протилежний, задекларованій виховній меті.
Утім, нашу класну керівницю усі хвалили, а нас вона тільки сварила: могли б і краще проспівати ту кляту пісню. Дякую, Ларисо Михайлівно, за те, що «сформували» в мені стійкі антикомуністичні переконання і відразу до репетиційної педагогіки.
Ще тоді продвинуті педагоги "били в набат": ми перетворюємо всю "виховну роботу" у серію "холостих пострілів", у нас є «кавалькада заходів» на папері й порожнеча в душі…
А от що зараз пише про це в своєму есе, поданому на конкурс "Учитель року-2014" директор Боложівської загальноосвітньої школи з Тернопільської області Наталія Беднарська:
«Відкриті уроки, виховні години стали продуктами «репетиційної педагогіки», на яких, як на виставі: вчитель – головний режисер, кожен учень грає свою роль, знає, коли і що має сказати, в який бік повернутися, що продемонструвати. І, не дай Боже, якогось збою, якогось зайвого слова, власної думки чи недоречного запитання. Що тоді робити? На таких уроках всі присутні бачать дітей і педагога, які дуже добре вміють працювати, знають весь програмовий матеріал. Але що візьме з такого уроку молодий спеціаліст? Кому це потрібно? Тільки не школі».
Звісно, алгоритм створення, презентації та реалізації сучасного event-проекту істотно відрізняється від радянської практики добровільно-примусової організації «культурно-масових заходів».
Звісно, зараз інформація про більшість цих заходів висмоктана з пальця за допомогою довідника Стеля. Одні удають що щось роблять "на виконання", інші - звітують... Так утворюється кругообіг брехні в освіті.
Так ми повертаємось до показухи в освіті, яка вже досягає розмірів тієї, що була в радянські часи.
Урок доброти, день толерантності, тиждень патріотичного виховання, місячник «благоустрою»... Від цих назв віє такий дикий совок, але люди досі не розуміють, що доброти на 45 хв., толерантності на день, патріотизму на тиждень чи впорядкованого на місяць міста не буває. Як не буває і трішки вагітної…
Буває лише удавана доброта(милосердя тощо) на 45 хв., штучна толерантність на день, псевдопатріотизм на тиждень і показне прибирання міста упродовж квітня місяця…
Бо доброта, толерантність, патріотизм чи чисте місто або є, або його немає.
Якщо ми пробуджуємо доброту(милосердя тощо) на 45 хв., ми зізнаємось, що її не вистачає упродовж 24 годин.
Якщо ми намагаємось утвердити толерантність на день, ми по суті визнаємо, що її нам бракує усі інші 364 дні.
Якщо ми закликаємо до демонстративного патріотизму на тиждень, це означає, що всі інші 51 тижні року ми є «амебами звичайними».
Якщо вилизуємо місто лише в квітні, ми демонструємо цим готовність жити в лайні інші 11 місяців…
На жаль, у більшості наших шкіл продовжує панувати примітивна івент-стратегія: запланувати побільше заходів, проводити їх за принципом «добровільно-примусовості» з розрахунком на зовнішній ефект.
Даша Арцимєєва звернулась із запитанням: «Колеги, а чи є у нас школа, виховний простір якої побудовано не за принципом радянського типу "event-менеджменту"? Та й взагалі, де можна дізнатися про адекватні виховні системи навчального закладу?».
На жаль, ніхто їй так і не підказав такі практики, які працюють, але Фейсбук приніс кілька цікавих коментарів:
Виховні крайнощі, випалюють тавро в душі навічно. Те, що нав’язано і накинуто, як міх на шию, не принесе нікому задоволення творчої праці. Вчитель - гарує, учень - бзікує. У обох забрано вільний час. Зате "тітки з районо" поставили галочку виконаного у річному плані. Якийсь кошлатий сюрреалізм, який не минає ніколи. Драматичний гурток в школи, - як у Британії! Хореографію, спорт, творчість. Дітей треба розвивати, а не муштрувати. Однак, суспільний запит на вимуштруваних "гвинтиків" більший, чим на вільний "креатив". Тим і різнимося від розвиненого світу. Совок продовжує себе у наших дітях, муштрованих унікальною технологією заорганізованості. Захід на заходові, ще і лінійки є, виховні години, добре, що політінформації скасували. Вирує.
Як на мене, то виховним заходом має бути будь-який урок, на якому вчитель може вільно спілкуватись з учнями. Характерно, що найлегше це робити в рамках певних тематик. А всі постановчі, за вказівкою згори заходи, потрібно просто скасувати. Особисто у мене, навіть присутність на таких зрежисованих уроках і виховних годинах викликає лише глибоку відразу.
Усю систему виховання треба змінювати. Раб може виховати тільки раба. Більшість наших шкіл - тихе болото, де хтось щось робить, але результат нікого не хвилює і взагалі не потрібен. Там рух заради руху, а точніше «бег на месте общепримиряющий». Вчителі не працюють на виховний результат - вони там роблять свою роботу.
Виховання - це формування певних моделей поведінки на прикладах, які бачать діти. виховання має бути непомітним для дитини, через певні види діяльності (спорт, театральна діяльність, волонтерство ... та навіть звичайний урок) діти отримують зразки поведінки, які наслідують. У відповідального вчителя/батька діти навчаться відповідальності, у працьовитого - працьовитості, у віруючого - віри тощо. І переважно у дуже ранньому віці, бо потім приєднується суспільство, яке вчить, що для того щоб стати успішним - треба навчитись красти, брехати, пристосовуватись … Така дійсність.
Підсумовуючи ці коментарі, ще раз наголошую на нагальній необхідності відмови від радянського типу event-менеджменту на користь розгортання в навчальних закладах простору ціннісного орієнтування. Тільки так ми зможемо нарешті розпрощатись із совковою практикою організації "виховної роботи" з її «виховними годинами», «планами виховної роботи», заступниками директорів «з виховної роботи» та псевдонауковцями з безглуздими дисертаціями про "виховну роботу".
Можна лише помріяти про те, що в колишньому управлінні освіти, яке тепер буде трансформоване у сервісний центр з'явиться відділ з надання event-послуг навчальним закладам. Там буде сформована команда фахівців(продюсер, сценарист, режисер, адміністратор, декоратор, звукорежисер, режисер по світлу, діджей тощо), яка може професійно і з мінімальними витратами організовувати проведення тих чи інших подій.
Звісно, потрібен і грамотний шоу-менеджмент на рівні школи, який візьме на себе організацію, наприклад, фантастичного захопливого масового дійства на 1 вересня(замість примітивної лінійки).
Для довідки
Even-менеджмент дослівно перекладається як «управління подіями»(рос. «событийный менеджмент»). Є ціла індустрія з планування, організації, проведення, аналізу заходів, подій та шоу як приватного так і громадського характеру.
Подієвий менеджмент містить в собі режисуру, оформлення візії(уявлення) про майбутню подію, її постановку, розробку сценарію, системи позиціювання і взаємодії тощо.
«Подієвий менеджмент» - це ще і здатність гнучко реагувати на несподівані зміни, спроможність до адекватної оцінки того, що вдалось організувати, зрозуміти наскільки вдалося досягнути поставлену мету: чи це була ця подія корисною, чи не виявилась вона «марною працею» а, може, навіть принесла шкоду, мала зворотній ефект?
Є маса навчальних програм з event-менеджменту, діють тисячі " івент агенцій", є індустрія івент-дизайну(Event-Design), активно розвивається Event-маркетінг тощо.
Звісно, алгоритм створення, захисту(презентації) та реалізації сучасного event-проекту істотно відрізняється від радянської практики організації «культурно-масових заходів».
Події(«івенти») можна класифікувати за такими типами:
1. Робочі заходи, які фокусуються на обміні інформацією і знаннями, орієнтовані на пізнавальну реакцію.
2. Інформативні заходи, «запаковані» в розважальну програму з метою досягнення більш високої активності й сприйнятливості аудиторії.
3. Заходи, орієнтовані на організацію вільного часу, на спілкування, розвагу, генерування емоційного впливу.
Є ще і так звані «псевдоподії» (надумані акції, «псевдосвята» тощо). Цим терміном також позначають події, підготовлені спеціально для привернення уваги ЗМІ, місцевого «начальства», майбутніх виборців тощо.
* З медичної точки зору маразм - це стан повного занепаду психофізичної діяльності людини внаслідок атрофії кори головного мозку, викликаної старінням або тривалою хронічною хворобою. У розмовній мові термін «маразм» вживається для позначення стану повної деградації в поведінці кого-небудь, неадекватності вчинків тощо. Використовуючи термін «маразми в освіті» у циклі публікацій «Ліквідовуємо маразми в шкільній освіті», ми маємо на увазі абсурди та деформації, які паралізують розвиток вітчизняного шкільництва.
Як і у випадку зі старечим маразмом, сам хворий часто не усвідомлює, що опинився в стані «освітнього маразму». Часто агресивно заперечує існування хвороби й категорично відмовляється від лікування.
Наша освіта серйозно хвора, ми веземо її до лікарні!
Немає коментарів:
Дописати коментар